Не буду брехати: школа стала рідною.
Сьогодні любі вчителі пускають нас в життя.
Я пам’ятаю, як прийшла сюди крихітною,
Такою малою, з двома бантиками, дитя.
Сьогодні кожен з нас покидає гніздо.
Певно, у всіх на очах зараз сльози.
Життя поділиться на “після” та “до”.
На легкість поезії і серйозність прози…
Напевно, були ми не дуже чемними.
Ви вже пробачте : таке підліткове буття.
Дякую, що були до нас милосердними:
Місяцями чекали наші завдання.
Знаєте, дорогі вчителі, сама ледве не плачу.
Кожного пам’ятатиму, кожного дуже люблю.
Ступаємо ми на дорогу важчу,
Тож відпускайте нас без жалю)…,
